Коли-небудь, не зараз,
із потяга встану.
У вогонь привітання
червоних гвоздик
Я занурюсь повільно,
немов у світання,
Вип’ю погляда синього,
наче води.
Так по-змовницьки глянуть
дерева безлисті,
І пророчо гойднеться
торішня трава…
Будем ввечері знову
первісні і чисті, —
Це лиш наша робота —
Коханців вдавать.
Ах, ми бідні актори
бродячого цирку,
Ми — веселого світу
печальні пажі.
То не місяць над нами —
мандаринова шкірка
Поміж криги і снігу
самотньо лежить.
В нашій трупі маленькій
ще маса вакансій:
Кожен другий постукає —
і навтьоки.
Світ не любить кохання,
апе терпить коханців.
Отже, буде вистава.
Купуйте квитки.
