Марина Брацило – Лежать кілометри снів: Вірш

Лежать кілометри снів
між нашими спальнями.
Уже до подробиць
я зваю цей штучний світ.
На відстані гра
здається майже реальною:
Ти дзвониш вночі
і п’яно кажеш: Привіт!
Старезний диван
рипить усіма пружинами,
Оглухло тікають
налякані скрипом сни:
Ти майже серйозно
вважаєш мене дружиною.
Звільняючи місце
на ліжку біля стіни —
Одної із тих,
в яких телефон, мов найманець,
Слухняно відтворює
плетиво свіжих рим.
Та найцікавіше,
що ми підсвідомо знаємо
Кінець і початок
цієї смішної гри:
Ти якось нап’єшся
і підеш шукати ніжності
На площі рожевих
пропахлих кавою рук.
Початок весни. Моє весілля — за тиждень.
І мій наречений —
колись твій найкращий друг.