Бузкові квіти на вікні,
Немовби осені немає.
З дошем у землю біль спливає,
Все плинуть, плинуть, плинуть дні…
Мов за нелюба віддають
Осінню землю — стине, тане,
Стражденний лик хова в тумані,
Все далі літо. Дні ідуть…
А хвилі розпачу чимдуж
Несути в краї, для нас незнані,
Останнє щастя. І останнє
Тепле з людських застиглих душ.
І вітер рве туману коси,
І все густімає імла,
І в тому, що нема тепла,
Мабуть, і справді винна осінь.
