Мій батько возить соняхи з городу —
Загаслі, відпрацьовані сонця.
Стежина та. Чи та? Можливо, ця —
Протоптана людьми мойого роду?
Вона одна. По ній росте полин.
Тому вона гірчить, мов наші долі.
Мій батько зносить зорі у стодолу,—
Їх потім перемеле часу млин,
І борошно впаде — чи пил, чи попіл.
Замісять з нього пам’ять не одну…
Викопує мій батько таїну.
Сусідка Галька каже, що картоплю.
Пробач їй , батьку — мабуть, що сліпа.
Давно не їла хліба просто з печі.
Мій батько возить соняхи надвечір.
Оце і є серпневий зорепад.
