Місто стало сліпим жебраком.
Перемотане шматтям газонів.
Місто спрагло чекає озону,
Розчахнувши асфальтовий кофр.
На гастролі його не беруть,
Та йому залишається втіха:
На старому потертому грифі —
Шарудіння приспущених струн
У розважливих пальцях дощу —
Теплих пальцях старого маестро.
Не цілком віртуозно, та чесно,
Зрозуміло для тих, хто почув,
Помирає мелодія днів,
Незнайомих із вальсами Відня.
Зграї снів гастролюють на півдні,
І мандрує смичок по струні,
Та мелодію вічних прощань
В завиванні вітрів не розчути.
В переході між літом і лютим
Плаче місто зі мною в очах.
