Між нами пустку вистелять листи
Снігами, чи то зблідлим листопадом.
Невідворотно так вертаєш ти —
Мов до колись посадженого саду.
Заходиш, випиваєш голубінь…
Не будь байдужим! Навіть серед раю
Ти бачиш не плоди, а тільки тінь,
Яка тебе від тебе ж приховає.
