І.
Вклякну. Вуста кривитиму.
Перед іконами витиму —
В сутінках і світаннями.
На полуденній межі.
Очі іконні ловитиму:
Боже, храни воїтелів!
Надто ж мого коханого,
Боже, обережи.
Боже, даруй йому радості!
І досягти, і не зрадити.
Будь милосердний і щирий —
В спеку, в сніги, в сльоту!
Від каяття безпорадного
І від лукавого радника,
Від забуття і зневіри,
Боже, його врятуй.
Дай на терпіння без докору
Янгола з крильми широкими.
Щоб не зронити й кровиночки —
Мудре й просте життя,
Духу твердого і спокою,
І поривання високого.
Боже, мені ж краплиночку:
Віру у майбуття.
ІІ.
Щось вуста шепотять Богородиці.
Граю з пам’яттю в дивну гру.
А з очей моїх сльози котяться —
Мов намисто із рук.
Білий аркуш тремтить під зливою,
Припадає щільніш до стола.
Я згадаю, як бути щасливою —
Бо колись же й була.
Захлинається голос осаннами,
Завмирає, зітхає, тремтить…
Ще б навчитися бути коханою —
І щасливою тим.
ІІІ.
Святий Миколаю!
До тебе прохання маю.
Вуста благання тримають,
Мов квітка — краплину роси:
Спаси
Мого маленького сина,
Мою маленьку родину,
Моє маленьке життя.
Прийми каяття!
А бачиш тисячі іскор?
То ціле місто
Гойдає в долонях свічки:
Такі ж
Воно шепоче молитви.
А сльози злити —
То певно, вийдуть річки…
А бачиш? — Мільйони вогників
Очима сяють тривожними?
То ціла моя земля
Молитвами шлях вистеля —
Туди, де Господь.
Виходь!
До ніг його прихилися, молися,—
То, може, Вкраїну спасеш?..
