На синьому проспекті ночі
Розгублено чекаю на листи —
На ті, що є і мають прорости,
В сузір’ях вкоренившись остаточно…
Німіє ніч. Мовчазно сплять світи.
А десь блукає листоноша,
Шукає тиші, щоб сказати головне
Не порожнечі, що колись мине,
Не знівеченим залишкам розкошів
Цивілізацій вимерлих планет
І не тому, хто володіє світом
Великих і маленьких спедівань…
Я раптом чую:
— Час прийшов. Устань
І до краплини визбирай пролите,
Щоб перейти земну останню грань…
…Блукаю знов проспектом ночі,
Злітає і розвіюється дим…
Щось шепочу, ловлю уривки рим,
І доки смерть собі не напророчу —
Чекаю на листи і свій шукаю дім.
