Над степом пасуться зірки
У синьому сонному житі.
Шепочуть роки і віки,
Потоптані й пережиті.
І плаче, і молиться степ.
І світить свічками васильки.
І чути, як колос росте,
І зводиться груша навшпиньки.
І ладаном пахне полин,
І тиша стоїть молитовна,
І срібна коса ковили
Встеляє розхитаний човник
Чийогось дитинного сну —
Найвищої благодаті…
Кадильниці полину.
І янголи бородаті —
Натомлені сонцем дядьки —
Мандрують в нічний відпочинок.
Пасуться над степом зірки —
Гніді з золотими очима.
