Марина Брацило – Наше світання, наша розмова: Вірш

Наше світання, наша розмова
Витече встояним медом.
Краплю по краплі, слово по слові
Я випиватиму щедро
З келиха-дзвона сірої ночі,
Ночі без мене й без тебе.
Знаю, що голос теплий, а очі
Бачить лиш вечір і небо.
Втім, я сьогодні з вечором в змові.
Питиму в разі потреби
Краплю по краплі, слово по слові.
Зустрічі — мабуть, не треба.
Благословляю відстань тричі,
А може, тисячу разів
За те що я не стану річчю,
Яка втішатиме твій зір
Ледь-ледь на відстані долоні,
Яка вбиває таїну.
Не я збужу твій усміх сонний,
Не я тебе позбавлю сну,
Не підкладу гілок в багаття,
Не доторкнуся до плеча…
Я тільки сон — чи чуєш, брате? —
В твоїх тяжких німих плачах.
Іде у ніч по квітах натовп.
Все ж, пам’ятай: серед сльоти
Я — тільки затишна кімната
В яку, можливо, прийдеш ти.