Не вір мені. Я — злива на траві.
Я висохну. Я зникну. Я розтану.
І тільки тінь мого гінкого стану
Та голос мій залишаться живі.
Проте серед безмежжя голосів
Мій вирізнити ти уже не зможеш,
Ти будеш озиратися тривожно
І очі видивлятися в росі.
Навіщо? Краще змовкни — і не вір.
Я все одно назад не повернуся.
Горітиме солодкий смак спокуси,
Кричатиме в тобі первісний звір,
Летітиме дзвіничний вир годин,
І юні проливатимуться зливи…
Не вір мені. Але живи щасливим,
Допоки не залишишся один.
