Нiжнiстю, палаючою нiжнiстю
Розiп’яте серце на хрестi…
Ми з тобою, милий, двi розбiжностi
Простору i часу в небуттi.
Всi чуття, мов динозаври, вимерли –
Тихо, еволюцiя iде!..
Так, коханий, ми – два рiзних вимiри,
Ми не перетнемося нiде.
Вже всього навчились, маєм практику,
Мудрi, а любов нi в сих, нi в тих, –
Просто ми з тобою – двi галактики
За мiльярди рокiв свiтлових.
…Тихо завмирають нашi кличностi,
День на луки золото розлив…
Ми – сусiди по будинку Вiчностi
Через стiнку власних почуттiв.
