Марина Брацило – Ой люлі, люлі, синочку милий: Вірш

Ой люлі, люлі, синочку милий …
А вже ж твій коник глівку хилить,
А вже шовкові всинають трави,
Є місяць в ставі І є на над ставом —
Хитає сонько його за роги,
Вляглася спати курна дорога
І трусить чубом горіх сердито:
Поначіплялись зірок на віти,
А єдна впала в мої долоні …
Там в небі циган ганяє коні:
Підкови — зорі, у зорях збруя …
Лиш ти далеко, мене не чуєш.
Спалю я очі загаслим криком —
Сама ж казала: “Рости великий!
Ой, люлы, сину, заснути треба —
Зростеш великий, аж ген рыд небо,
Зростеш великий, зростеш високий,
Тай підеш, сину, у світ штрокий.”
Замовкну, любий, зітхну безсило:
Сама ж я долю
наворожила.