Опливає свіча. Ні! Це місяць на обрій зіперся.
Розпускається квітка. Чи сонце. То й морок мине.
В жовтих латах плаща я стаю до щоденного герця
Із собою і світом, який зневажає мене.
Мерехтливий вогонь невблаганно окреслює коло,
Та хода моя пружна — знаку не шукаю вгорі.
Жаль волосся мого золотий неприборканий шолом
Захищає не дуже від дротиків, списів і стріл.
Та доносить луна голоси побратимів крізь тишу.
Запах крові тривожить. І келихи сповнені вщерть.
Пиймо. Браття! По нас залишаються діти і вірші.
Отже, хто переможе,-скажіть мені,— Слово чи смерть?
