Сьогодні згадала юність —
Цей білий наріжний камінь —
Шляхетна моя бабуня
З порепаними руками.
З іконним усміхом вічним,
З прихованим смутком неясним,
З прекрасним темним обличчям.
Поораним плугом часу.
Підклавши в вогонь печалі,
У діжі журу місила,
І вдався їй хліб звичайний,—
Немов коровай весільний:
Од ранку над тістом вгору
Долоні злітали, мов крила.
Обмовилась:
— Прийде Григорій,
А я ще борщу не варила.
Лише стріпонулись вії,
На мить перервався подих,—
Бо знала, що дід мій прийде
Хіба що у сон чи спогад.
Вже крига застиглим криком
Прикрила калюжам очі,
Та довго трисвічник вікон
Горів на столі у ночі.
І ранок котився дрібно,
Світанок зливаючи щедро.
І пахло спеченим хлібом,
І трішечки — липовим медом.
