Приходь в степи мого тепла,
Заходь в дзвіницю мого тіла.
Моя душа — дощем стекла,
Твоя — у вирій відлетіла.
Тебе поглинув синій день,
Розтертий з вибитим асфальтом.
Затерплим вигуком “Ти де?”,
Напіввідтвореним у смальті,
Дзвінок гойдається в дротах.
Але в тобі, немов у гроті,
Живе химерна самота,
Залюблена в свою самотність,
І незагойний теплий сум.
Чому твій погляд знов холоне?…
Ну хочеш, душу принесу —
Трьома краплинами в долоні?
- Наступний вірш → Марина Брацило – Тісно грудям у пазусі
- Попередній вірш → Марина Брацило – Не молися на тіло моє
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші