П’яний вітер вештається містом.
Час летіти. Інші вже летять.
Мабуть, я трималась надто міцно
За міфічне Дерево Життя.
Мить — і відлечу у ранок млистий.
Мамо-Земле! Мамочко! Не плач!
Буде листя. Буде інше листя.
Слід лиш зачекати до тепла.
Світ, що став безрадісним і сірим,
Буде видивлятися весну…
Мамо-Земле! Кожному — свій вирій.
Я не птаха. Я не повернусь.
Я зреклася сумнівів і суєт.
І на цім шляху без вороття
Жаль лише птахів, які вартують
Облетіле Дерево Життя.
