Блідне зойк матіоли
в сивім попелі ранку
На печальному згарищі
репресованих зорь,
І зґвалтована ніч,
мов остання вакханка,
Із досвітньої зливи
випиває озон
І повзе по землі —
темноока, знеможена,
Доки промінь простромить
її в боротьбі…
Припадати до трав —
привілей переможених,
Цілувати коліна —
тавро для рабів.
Кільця кіс розвиваються,
блякне чорний вогонь її,
Замовкають тимпани
відьмакових весіль,
І тремтять істерично
у останній агонії
Матіолові пахощі
на ранковій росі.
