Розіп’яли мене на Петровім хресті
Вечори чабрецеві, вітри золоті.
Я сама так хотіла, я їх не виню,
Я прийшла без душі до чужого вогню.
І господар так дивно дивився: пливе
По м’якому фотелі прозорий сильвет.
І стояла весна, і були ми одні,
І пили ми за зустріч три ночі і дні.
Та, здавалося, смаку не мало вино.
Мій гостинний господарю! Я була сном!
Не сумуй! Я щодня проростаю з землі,
Розіп’ята вітрами на сонячнім тлі.
