Свічка місяця вигнулась,
згасла над подихом трав,
Зорі краплями воску
мовчать на папірусі неба,
І поламані стріли
померлих торішніх стебел
Прагнуть розчерк полишити
там, де ніхто не писав.
Але де їм до зорь!
Хтось незримий розлив каламар,
І розлите чорнило
сумує, закапане воском,
І вирують космічних симфоній
легкі відголоски.
Ми погано їх чуємо,
завдяки героїчності хмар,
Що до нас пропускають
лише барабанів крик.
А цікаво, який має вигляд
наше кохання згори?
