Торкнися скрипки, скрипалю!
Дивись, яка у струнах мука,
Яка напруга i розпука
В нiмому натязi жалю!
Торкнися скрипки, скрипалю, –
Вона лиш рук твоїх чекає –
I спiниться вино до краю
I зойком витече. Молю:
Торкнися скрипки, скрипалю!
Її душа – неначе рана:
Покидька. А була ж кохана…
I крик нечутний: “Спопелю!”,
I голос – скалка кришталю…
То так вона тебе благає,
Ти ж iншу пестиш. О, вiдчаю!…
Торкнися скрипки, скрипалю!
I хай знервований алюр
Її жене, мов вовча зграя,
Хай на плечi вона ридає…
Торкнися скрипки, скрипалю!
О, скрипалю! Адже без неї
Втрачають смак i сiль, i хлiб…
Не скрипки – ти душi моєї
Не помiчаєш, мов ослiп.
Ще голос є – торкни скорiше,
Ще поки дихає вона,
Ще поки може. Потiм – тиша,
Мов болем зiрвана струна.
