Я тебе не шукаю, не кличу,
Просто знаю: ти є на землi.
I нiчого, що в синiй iмлi
Ти ховаєш вiд мене обличчя.
Ми з тобою як рiзнi свiти:
Кожен нарiзно день зустрiчає…
Але землю так нiжно кохаю
Лиш за те, що живеш на нiй ти.
I якщо серед лiтнього ранку
Не вiдчую я серця в грудях,
Буду знати, що, скiнчивши шлях,
Ти про мене згадав наостанку.
До своєї самотностi звикну,
Розчинюся i стану нiчим…
Я тодi вiдшукаю твiй дiм
I постукаю вiтром у вiкна,
Намалююсь морозом на склi,
Щоб прикрасити траурну залу –
Не тому, що тебе я кохала,
А за те, що ти був на землi.
