У сивих шовках його снів
я — тонесенька павутинка,
обвита навколо серця.
По одній із версій
я — його офіційна жінка,
кинута на жертовник весни.
І безжально розтерзана літом
за русалчині коси,
за мавчині очі,
за те, що він мене хоче,
навіть, коли вже осінь
прокурличе реквієм квітам…
А коли мій останній плач
процвіта у весну барвінком —
він сміється в мені,
бо у всіх-всіх
шовках його снів
я — тонесенька павутинка, —
єдиний охоронець тепла.
