Вже вечір огорнув дерева сивим
І позира здивовано на дах:
Там кінь блукає. І в нього з гриви
Дощем повільно котиться вода.
Той кінь ніяк не може бути ніжним —
Ще б пак: ну хто
його любові вчив.
…Є в нас з тобою два сади суміжні,
Які чомусь не родять груш і слив
Ні на межі, ані поза межею,
Ні в мене, ні у тебе — все одно…
І тільки гілка яблуні твоєї
Тривожно стука у моє вікно.
