Вже віск розтав, відплили кораблі.
Лишилась тінь
і кілька бляклих фото.
Розлукам нашим я втрачаю лік,
Натомість залишаеться скорбота.
Ти знову йдеш. Натомлено мовчу.
Ранкове диво
злякано відходить.
Яке не хоче
милості від ковдри.
Тебе нема. Лиш мить — і вже нема.
Незлічених дурниць змовкає натовп…
Готель тепер чужий, бо я сама
Здала ключи од нашої кімнати.
