Я люблю його, мамо —
як вірші вічності прагнуть.
Я люблю його стримано —
як люблять готичні собори.
Так люблять полотна Далі
і музику Вагнера.
Так люблять небо і степ,
вітер і зорі.
Я люблю його тихо —
до білого хрускоту пальців,
Розчиняюсь в любові,
мов сіль у вселенських водах.
Я стрічаюся з нею,
як стрічаються двоє блукальців:
Очі — в — очі… вогонь…
і відходять… відходять… відходять…
Я люблю його, мамо —
як люблять дітей і квіти,
Навіть більше — як люблять
свою найдзвінкішу пісню.
Я впустила Любов — як у вікна
впускають вітер,
Та вона не лишилась,
бо їй було надто тісно.
