Забарились волхви із святими дарами,
Пересохлі вуста кривить усміх оскомний.
Неприкаяний блазень шукає браму —
Неприкаяний блазень хоче додому.
Через площу напроти жонглюють мечами —
Мегакрик, мегасміх, мегазбочення, мега…
Неприкаяний блазень шукає печалі
Хоч в одніньких очах крізь зсудомлений регіт.
Захлинаючись сміхом крізь спазми одчаю,
В серці мрію плекає, тихеньку, мов мишка:
Вдома мама заварить міцного чаю,
Напече пиріжків і постелить ліжко.
Ось хапають за руки якісь Месаліни.
Ах! Оце б закричати -і лобом об стінку!..
Або ткнутись з плачем у рідні коліна.
І щоб потім наснилась кохана жінка.
Але шоу триває, бо має тривати —
І в роззявлені рти божевільним зівакам
Кострубаті слова він пожбурює: нате!—
Наче хліб і кістки зголоднілим собакам.
— Ах, та смійтеся ж! Смійтесь, відьомські поріддя!
Я — веселий нахаба, брутальний хлопчисько!..
Неприкаяний блазень під гримом блідне,
І стоїть над ним місяць — печально і високо.
