Марина Брацило – Зелені відлуння: Вірш

Зелені відлуння
дзвінкого холодного літа
Такі недоречні
під сивим осіннім дощем —
Здається, що штучним
смарагдом просякнуті віти,
А вітер же справжній,
який же він справжній, цей вітер —
На присмерку літа
осінній зажурений щем.
Ще квіти у вазах
згадать намагаються подих,
Яким на світанні
вони цілували птахів…
Калюжі темнішають,
очі вологі підводять.
І безліч прозорих,
холодних шалених мелодій
Народжують ринви,
що стали вустами дахів.
О, як же натхненно
співається реквієм літу!
Протислося сонце
плечем між напруженпх струн…
Ще ближче до краю…
ще ближче… І впало розбите.
Уламки просіялись
золотом в хмаряне сито, —
І вмерла мелодія
в хорі зелених відлунь.