Земля, непорочна й свята,
Стелилася горiлиць…
Цiлуючи спраглi вуста,
Ти пив iз них смак полуниць.
По небу туман блудив,
Як марево, вис на гiлках,
Фарбуючи в колiр злив
Тремтiння в моїх очах.
Було… Та тепер не так –
У плач переходить спiв,
I той полуничний смак
Iз вуст твоїх вiтром злетiв…
У келихах знов гiркота,
I ти лише в снах, як колись,
Цiлуєш солодкi вуста
Iз присмаком полуниць.
