Марина Брацило – Звичайнісіньке поле: Вірш

Звичайнісіньке поле —
Нічим не різниться від інших —
Звичайнісіньке здалеку.
Боже мій! -Диво із див…
Взявши місяць за серп,
Я підхожу туди, де мій відчай,
Кимсь засіяний в душу,
Мов колос важкий зародив.
Він, отой незнайомий,
був щедрим, либонь, чоловіком:
Жну колосся, — та щось
Ні кінця ані полю, ні дню…
Видно, їстиму хліб той
І жатиму ниву довіку.
Озирнуся — побачу
Стерню аж за обрій, стерню.