Бескиди розкидано сталі,
Набито м’ясива й кісток, —
Ще й досі задимлені далі
І кров’ю чорніє пісок.
Ще й досі невпевнені стопи,
Криваві ввижаються сни,
Немов подагричну Европу
Печуть на повільнім огні.
Вона-ж нарум’янила щоки,
Розкрила скривавлений рот,
І дикі вистрибує скоки —
Якийсь божевільний фокс-трот.
