В паризькому шантані
Безпечний гамір, гам,
На скрипках рвуться струни
Від ласкотливих гам.
Бурчать баси бундючно,
Зривається фагот,
Блищать штучні брильянти
На зачісках кокот.
Сьогодні тут їх мало,
Не більш десятків два,
А решта все — княгині,
Що вигнала Москва.
А решта — генерали,
Гофмейстри і князі,
Що з над Неви втікали,
Розбилися в грозі.
У всіх іде і нині
Кублиться в серці гад:
О ти, Москво кабацька,
Похмурий Ленінград!
Дванадцята година…
Новий з’явився рік,
І раптом сам собою
Стих гамору потік.
Встає одна княгиня,
Бере до рук кришталь,
Уста — гранати Криму,
В очах — холодна сталь.
“За вас, великий княже,
Підношу цей пугар,
Хай згине цього року
Останній комунар!
Кремля камінні башти
І подлий Ленінград,
Хай вам під ноги впадуть
І згине влада рад!”
“Гурра! гурра!” Музики —
Тромбон, кларнет, фагот;
Насмішлива гримаса
Кокоткам кривить рот.
Отак вони вітають
Уже який то рік?
А час що раз то далі
Уносить цих шулік.
