Над чорним лісом смуги багряниць,
Сполох червоний дзвонять мідні дзвони,
На села лине вразний брязк рушниць,
Встають на бій, мов з-під землі, загони.
Немає жалю, спочуття, заслони,
І тихі жони (лави лютих львиць)
Зривають, топчуть дротяні запони,
І рвуть голіруч гати з гаківниць.
І гинуть без ваги під музику гармат…
Їх местний розмах буйний, незупинний,
А серце вказує хто ворог, а хто брат.
Народе мій, вулкане вічно чинний!
Страшний твій вибух, як огненна лава,
Пливе твій гнів, грізне завзяття — слава!
