Движіли плодом вікові загони…
Яка ти щедра — тисячлітня ниво!
І вийшло в поле косарів мільйони,
На небувале, на багате жниво.
Як в ройовицю запопадні бджоли,
Загомоніли, забреніли коси;
Важка напруга збороздила чола,
Взялось завзяття, безприкладне досі.
Густі покоси застелили ниву…
Тисячоліття будуть споминати
Кісьбу уперту, радісно-жахливу,
Що впень косила — панство і палати.
