Каскади ваших слів — брилянтове намисто,
Яскравий смолоскип бурхливого надхнення;
І, слухаючи вас, нестримно й урочисто
Щось рветься із душі, чому немає ймення.
В безодню котиться страшне, безглузде “вчора”,
Досяжною стає омріяна майбутність,
Чарує тонкістю тендітного узору,
І віру збуджує в незмірену могутність.
О, якби ці слова та не були словами,
Що наче сонця блиск на пліснявім болоті,
Коли-б вони були содомськими вогнями,
Чи топором ясним на чорнім ешафоті!
