Мадам Арлова сидить під хрестом…
Як ниють крижі і ноги…
З бідою п’ять проверстала верстов,
Щойно третину дороги.
Привітна пристань, привиддя ясне,
В садку, над Десною хутір;
За тухлі яйця беруть там кашне
Не менше радо, як хутро.
Упадуть очі поклінно на хрест —
Мадам покірно: Ісусе!
За лісом радісний тріль мітральєз,
Чиїсь гартовані пульси.
Мадам Арлова байдужа на все,
Виймає крам свій із клунка,
Старий, облізлий, пустий несесер,
Останок якогось дарунку.
До уст підносить, — сльозини горять
Вогким, затьмареним блиском,
А пам’ять ниже та ниже навгад —
Літ юних пишне намисто.
