Недавно ще жили між нами дивні люди,
Якоїсь хижої, неситої породи,
І ми були для них не більш як ботокуди,
Що їм призначено всі злидні та невзгоди.
Їх одяг завжди був зразком нової моди,
Квітки та ордени прикрашували груди,
Досяжні їм були всі розкоші й вигоди,
І вся підступна міць ученої облуди.
Самиці залюбки плекали срібний сміх,
Обточені слова і жести вередливі,
А самці скаржились на брак нових утіх.
Аж ніччю загули вітри огненногриві,
Пробігли по землі із грюкотом гармат —
І вимели усіх із замків і з палат.
