Настрій в мене ідеальний —
Я мов камінь став невтральний,
У повітрі десь завис;
Ні на ліво, ні на право,
Тут болюче, там діймаво,
Тільки чую: Хитрий лис!
Громадяне! будьмо щирі,
В цім скаженім вихрі-вирі,
Чи не глупість це страшна: —
Пхати пальці межи двері,
Битись, хоч-би на папері,
Лізти в бочку, що без дна?
Ні, я став би навіть бісом,
А не то, що хитрим лисом,
Щоб істор’ї не творить;
Щоб не бачить варіяцій,
Комбінацій, махінацій,
Від яких кругом кишить.
Я усівся-б на Монблані,
Поманджав на світа грані,
Та і там мене знайдуть,
Та і там є бомбомети,
І анкети і поети,
І тому — ні верть ні круть.
Хоч вдавайся у розпуку,
Але я придумав штуку,
І під гамір, рейвах, крик,
Я фантомом став розвійним,
Безпрограмним, безпартійним,
І байдужим, як патик.
З ґрунту я перемінився,
Наче вдруге народився,
З потойбічности приплив,
І те все, що було вчора —
Опустошена комора,
Казковий один мотив.
Всюди пекло, стогнуть, плачуть,
Проклинають скрізь, собачуть,
Аж дріжить земна кора,
А для мене скрізь гармонія,
Апогей життя й агонія,
Тільки світла й тіни гра.
Все це збулось так легенько,
Незавважно й потихенько,
Мов не сталось жодних змін,
Наче все на свому місці,
Як за років тисяч двісті,
Коли ріс цукровий хрін.
