Посеред чаду димних смуг,
Під гул прокльонів і наруг,
Посеред моря крови,
Ми втілюєм казку, міт,
Запалюєм чарівний світ,
Будуєм храм обнови.
Нехай важкий, далекий шлях,
Завзяття крицею в серцях,
І дружні наші лави —
Ідем чергою поколінь,
Крізь непроглядний морок, тлінь,
Ідем на світ з темряви.
Ідем, ідем, за рядом ряд,
І на шляхах офір, утрат,
Росте рядів потуга,
Гартуються серця в боях,
І вже світліє чорний шлях,
Як борозна за плугом.
Можливо, там стоїть десь грань:
Надій, борні, завоювань,
Безсилля мозку й крови, —
Та нам чужий зневіри гніт,
Нам не страшна безодня літ,
Ані стихій окови!
