В тифозних, запліснявих мурах,
Заморені — просто шкелет, —
Чекали аж знов на тортури
Штовхне їх іржавий багнет.
Аж знову гидкої утіхи
Забагне дежурний садист,
Що гаркне на зустріч зі сміхом:
“Ви твердо тримаєте піст!”
Чекали, і тільки що нерви
Затерпнуть, захлянуть у край,
А вже зі скреготом двері
І свердлом у вухо: Ступай!
