Впоперек шляху ліг стоглавий лютий змій,
Ім’я його «Життя», та ми, в долоні спис,
Ідемо без ваги у гордості своїй,
На радісний двобій, як щойно день заблис.
Бажань таємна міць — це наш дороговказ;
Омана злудних мрій — освячена мета;
Наш заповітний клич — мізерна жменька фраз,
Мірило наших сил — горіння повнота.
І линуть, линуть дні і літа за літами,
Ми наступаємо і кличемо: вперед!
Рубаємо з всіх сил і колемо без тями.
Та тільки в нас самих влучає наш штилет,
І наше лиш рам’я з напруги ув’ядає —
А змій байдуже ліг і скучно позіхає.
