Вдихаю я тонку отруту
Садів гамірливо-бензинних.
Люблю розпачливість забуту
Незнайомої Зіни, ажурний капелюх незнайомої Зіни.
З шостого поверху дивлюсь на стіни —
В надвечірній час, коли дими мережчаті.
Люблю міста мініатюрні сонатини,
Без свідків за орхідеями стежачи.
- Наступний вірш → Михайль Семенко – Переконання
- Попередній вірш → Михайль Семенко – Крила білі, загострені льотно
(Оцінок ще немає)