С. Гуляєву
На скелі безмовній я
Внизу маневрує потяг.
Між гір зміїться колія.
Нагнулась з неба високостість.
Затока спить, зморщивши брови.
Край молу смикає шаланди.
Сонце заходить без умови —
В червонім краваті, галантне.
Блиснуло світло. Згасло враз.
Шоколадиться дим з майстерень.
В мені — безмежність синіх фраз
Про ту, в якої очі — терен.
_______________
С. Гуляєв — солдат телеграфної роти, приятель автора.
