На смерканні. Гасне вечір,
потопає в сизій млі —
і розтанув серця глетчер
в дивних пахощах землі.
Жду. Чи прийдеш, добрий, ніжний?
В темну синь через зеніт
плине Лебідь білосніжний,
розгорнувши вільний літ.
Застила туманом очі
(очі повні зоряниць) —
і збагнути серце хоче
таємницю таємниць.
Мить — як безвік. Безгоміння.
Ось прислухайсь, не диши…
Чуєш радісне квиління
несамотньої душі?
