Немов оті курки старі,
що тупо долі ждуть лихої,
стоять халупки на горі
в фаталістичному спокої.
Солома й глина — от і все,
чим заліпили трухлу сошку,
а вітер стінами трясе,
й діряві хиляться потрошку.
Лиш соняшників юна січ,
піднявши золоті забрала,
зорить на сонце віч-у-віч,
і в погляді — пиха зухвала.
А біля плоту схудлий пес
протяжно виє просто в поле.
Подумай: край такий увесь,
кругом таке убозтво голе.
