Михайло Коцюбинський – Вечір: Вірш

Скотилося сонце з високого неба,
За день утомилось — спочить йому треба;
Й, прощаючись любо з небосхилом синім,
Всю землю залляло рожевим промінням.
І вітрові в полі гуляти несила:
Згорнув свої вільні, широкії крила.
Зелений садочок в прозорую воду
Заглядає стиха на пишную вроду,
А пташка на вітах калини співає —
Своїх пташеняток в гнізді присипляє.
Аж ось заскрипіли тесові ворота:
Йде матінка з поля — скінчилась робота —
І листя в ряденці несе лопухове —
Смачненьку вечерю голодній корові.
Замекали вівці… От курява встала…
Вже череду з поля сестричка пригнала,
І матінка стала корову доїти,
Щоб було поїть чим маленькії діти.
А в хаті бабуся й собі хазяйнує:
Сім’ї на вечерю кулешик готує.
Від полум’я з печі бабусині лиця
Здаються червоні, як та полуниця.
Стемніло й зробилось так тихо надворі…
На небі зоріють, мов іскорки, зорі…
Заквакали жаби в болоті гурбою…
Легесенька пара знялась над водою,
А в хату біленьку заглядають з плота
Братко — сон хороший й сестриця — дрімота,
Що дітям маленьким усе проти ночі,
Мов медом солодким, заліплюють очі.