На башті пізній час пробив уже годинник,
І з-за ніздрястих хмар самотній місяць виник,
І в парк поглянув він, де в стрункості тишин
Всевладний юністю, жінотний пах ясмин…
Коли на схилі літ звемо тебе, любове,
Щоб скостенілих туг послабились окови,
Ти пахнеш, як ясмин, — але чи приймеш нас,
Свідомих, що пробив глухий і пізній час?
