Осінній ліс. Дерева жовтомитрі.
Тепло і тиша. Мир порожніх гнізд.
Над струменем німим сіріє міст,
І павоть не пливе в чіткім повітрі.
В цей день святий, що розтає в безвітрі
І запах смутку ллє в опалий лист,
Душа прояснена ще знає хист
Слова сказати, тихі і нехитрі.
Але її нема. І всі путі
Задовго я верстав у самоті,
Щоб не упав на них безликий холод.
І жахом грудня повниться душа:
Її, беззахисну, прониже мжа,
Її, бліду, повалить бурі молот.
