Глянь: з кожним днем стає каштанів листя рідше;
Але всміхається блакить, хоч і поблідши. —
Якби прощання всі були такі легкі нам,
Не був би теж тяжким докір земним гостинам.
- Наступний вірш → Михайло Орест – Як ще ти можеш защеміти, серце
- Попередній вірш → Михайло Орест – Осінній ліс
(Оцінок ще немає)