Підводяться уперто димарі
Понад дахами вгору — а вгорі
Не небо, а бездушні пустарі.
О туго дожидання!
Збідніло, серце, ти давно — і все ж
Ти рвешся з стиску скам’янілих меж
І волю випростатись маєш теж
І чуєш біль жадання.
Минуле чи майбутнє — що прийти
До тебе схоче? Але знаєш ти:
Мине ганьба твоєї пустоти!
О втіхо дожидання!
